Аліція Бенке. На тему узалежнень написано багато, але Ви маєте великий досвід в терапії за 27 років роботи тільки в Польщі і маєте свій підхід до теми, свій погляд, що можете цікавого нам розповісти?
Др. Петро Гутовський. Узалежнення це доведена до абсурду звичка, рухи які повторюємо машинально і вони приводять до негативних результатів. Це набутий стан порушення психічного і фізичного здоров’я з тимчасовим або сталим примусом виконання якихось дій чи вживання їжі так і субстанцій психоактивних. Будемо говорити не лише про алкоголь, наркоманію, тютюнопаління розширимось на здійснення імпульсивних покупок, об’їдання, перегляду телебачення, сексу, мастурбації, азартних та комп’ютерних ігор також надмірного сидіння в Інтернеті, тобто дій над якими втрачаємо контроль. Надмірний порядок, досконалість, постійне прибирання та миття, вимагання чистоти також є проявами порушень.
Невеликий приклад: Пані паркує автомобіль у свій гараж несе покупки додому повертаючись вечором відкриває гараж, сідає в автомобіль уважно застібає реміні, ставить автомобіль, відстібає реміні, виходить. Позитивні дії є, але…Або Пан іде до окуліста, щоб змінити окуляри на міцніші. Лікар радісно говорить, що зір є ідеальним і не треба носити окуляри. Як це? Як це без окулярів? Пан замовляє звичайне шкло в кращій оправі і носить! Така сила звички може й нешкідливої, але демонструє нееластичність психіки чи симптоми певних порушень. Завжди перевіряю здібність до змін проханням поміняти годинник з лівої на праву руку. Виявляється, що для більшості це важко чи навіть неможливо. Називаю це мірою опору на зміни, тестом, моделем поведінки перед змінами. Для деяких це дуже важко, це перешкода в роботі, аж до подразнення шкіри. По цьому часто визначаю стан психіки, готовність змінити звичку палити, або інше. Особливо стійким жартівливо пропоную метод Брежнєва «Нічого не будемо змінювати, а жити будемо краще.»
Цікавинка і парадокс: говориться, що це нікотин узалежнює. Так також, але подаю приклад коли у пацієнтки унерухомилась рука і вона немогла палити лівою рукою, не смакувало, чи не була це залежність від нікотину! Залежність від позиція тіла, крісла, місця на балконі. Спочатку треба з’ясувати де, в якому місці існують проблеми узалежнення. Так само зі солодким. Зміна звички є можливою, треба стати свідомим і спостерігати за собою.
А. Б. Що більше шкодить нерви курця чи саме паління?
Др. Гут. Це складне питання. І це і це разом це вже бомба: ненавиджу, але палю. Багато таких випадків. Однак незалежно від результатів терапії, перестане пацієнт робити це чи ні треба лікувати нервову систему курця. Люди, які палять мають неправильно поставлене дихання, якщо вони це не змінять і декілька інших причин, то будуть мати ті самі проблеми, що і люди з неврозом. Курець повинен навчитись дихати без цигарок. Паління це ефект довготривалого застосування соски у дітей, смоктання пальця, з чим треба покінчити як найшвидше.
А Б. А як лікарі оцінюють гіпноз у боротьбі із зловживаннями?
Др. Гут. Тут існує дві думки: лікарі як пацієнти і лікарі як експерти.
В першому випадку це дуже складні пацієнти. Вони рідко приходять самі, за звичай їх приводять батьки, чи близькі, часом говорять про свої проблеми, часто ні. Тяжко піддаються терапії, ставлячи великі перешкоди. Тих кого приводять родичі, це тяжка тема. Один з лікарів, гінеколог при першій зустрічі задав мені запитання, чому він має слухати як діє алкоголь, якщо він все про це знає і якийсь там чужоземець – шарлатан буде його моралізувати? Я відповів йому, що ні ні слова про це, оскільки ми усі знаємо про алкоголь, політику, випивку і знаємось на гінекології як чоловіки. Маю до Пана інше запитання. Чому такий пристойний, інтелігентний лікар не вміє пити? Був вражений поворотом подій і піддався.
В іншому випадку, коли пацієнтка питала свого лікаря думку про гіпноз я був вражений відповіддю. Пацієнтці яка потребувала психотерапії і антиалкогольної терапії, яка панічно боялась психіатрів, мала борги і спроби самогубства описано було гіпнотерапію як шарлатанство і вимагання грошей. Пацієнтка була в шоці. Фактично це була ятрогенія, шкода спричинена словами лікаря. Однак у цьому випадку внутрішня мудрість пацієнтки перемогла, прийшла до мене але не без опору…
А.Б. Що говорять про це віруючі?
Духовники різних релігій часті гості у мене – приводять своїх парафіян, або рідних. Деякі теж були на терапії. Була в мене розмова телефоном:
– Але я не вірю!
– Пане з вірою до священника, я з наукою працюю.
– А я і є священник.
– Маю знайомих віруючих, вони добре розбираються у вірі, можу Вас послати.
– У мене йде мова про близьку мені людину.
На зустрічі перед терапією в кабінеті я сказав, що мушу допомогти родичеві священника. «Але він віруючий!» була відповідь. Ні, я відповів він створив собі фальшивого ідола в обличчі алкоголю і молиться на нього, інвестує в нього свій заробіток, забуває про дітей і т. д. Тоді наступило між нами порозуміння…
А. Б. А якщо пацієнт і не хоче чути про терапію, про жодних лікарів не говоримо навіть про психіатрів?
Др. Гут. Тут треба починати здалека, давати різні добавки, вітаміни, щось для сну, а зранку для активності, не сваритися з ними вважаючи, що це хвороба як не інакше. Треба говорити, що також нервуєтесь і разом будете брати препарати. Через якийсь час будуть зміни і можливість візиту до лікаря. Але не від узалежнення, зміряйте йому тиск, дайте щось від печінки. Частим є те, що людина сама зрозуміє і попросить про допомогу…Нехай не буде це смішним, але від похмілля добре лікує вранішня уринотерапія!!! Допомогла багатьом особам.
А.Б. А як виглядає справа узалежнення у жінок?
Жінки лікуються краще, ніж чоловіки, у них за природою більше внутрішньої мудрості. Але також існують відмінності в терапії. За звичай до кабінету запрошую подружню пару разом. І тут повстає інша тема, співузалежнення близької людини. Часто до мене у кабінет запихають пацієнта, а спроба терапії нервової жінки, подруги чи партнерки не вдається: «Це він хворий, а не я!». Маю приклад: жінка дзвонить і говорить, що тесть п’є. Що вона сидить і чекає, а як він приходить з роботи о 17:00 і говорить: «Привіт рибонько, що чути я вже випив». Питаю, а як тверезий? «Йде насуплений на кухню і аж потім озивається». Виявилось, що він випиває один, два келихи пива на тиждень після якогось припливу готівки, а так зовсім ні. Тепер ясно кого тут треба лікувати
«Приходить на кухню насуплений, а потім тільки відзивається». І як часто він це робить? Один раз на тиждень, другий? Прошу вгадати кого я лікував у цьому випадку. Жінку, вона мала невроз переслідування. Інший випадок – чоловік після моєї програми не п’є 5 років, а коли повертається до дому, то жінка говорить: « Ти сьогодні не пив, а завтра вип’єш». І так підряд п’ять років, а потім одного разу: «Я цього не казала».
А.Б. Ок, а як вилядає гіпноз у Пана?
Др.Гут. Власне узалежнення і є гіпнозом. І треба тут застосовувати супер гіпноз аби вилікуватись. В терапії узалежнених головними є автоматичні, несвідомі дії, хтось сидить і «думає» і п’є багато води і пива, хтось багато чаю, є такі які дивляться телевізор до ночі, потім тяжко встати на роботу і т.д. Фактично людина спить і її треба розбудити, найкраще коли приходять тверезі, тоді не треба очищення, правда курці приходять після паління, а ті хто хоче скинути вагу голодними, що не допомагає терапії, але уміємо обійтись. Гіпноз це не сон, скажу поверхнево, гіпноз будить від сну…узалежнення, а терапія часто невидима для клієнта. Пам’ятаю, як працював у кабінеті однієї Пані психіатр, а вона вчилась у мене гіпнозу на своїх же пацієнтах. В перерві мені сказала: «Що ти робиш, ти нічого не робиш, я не бачу жодного гіпнозу, це розмова. Я теж з ними говорю, знаю їх стільки часу і нічого, а в тебе лише ефекти». Якщо навіть професіонал не бачить, то, що може сказати мій пацієнт? Часто говорять нічого не було, а я сам переростав пити, палити і т. д. І в реальності я не можу перестати за когось це робити, кожен має це зробити сам, а щоб побачити гіпноз запрошую до мене на виступ гіпноз – шоу. На YouTube можна знайти відео, там справжній сценічний гіпноз. А в кабінеті це не сцена де є публічність, все з закритими очами, і рахується тут не задоволення, а звільнення від вірусу з розуму людини.