Хто знаходиться за кермом – або про різні грані мотивації.

Подумайте про щось, що вам подобається робити тільки для себе.  Про діяльність, за яку ви беретесь, як тільки у вас є вільний час, і отримуєте масу задоволення від неї. Тепер уявіть, що хтось пропонує вам оплату за цю роботу. Чи надалі сідаєте за неї в будь-який вільний момент, чи тільки коли вона оплачувана? Що відбувається, коли заробітна плата знімається і ви знову можете це робити тільки безкоштовно?

З внутрішнього на зовнішнє.

Дослідники поставили в таку ситуацію дітей. Вони виявили, що діти, які були винагороджені за гру – рідко вибрали ту ж роботу у вільний час, ніж діти, що не були нагороджені. Коли діти отримували винагороду за конкретну гру вони швидко  росли в переконанні, що роблять щось для призу, а не для власного задоволення. Тому, коли нагорода була відкликана, і зникло виправдання гри, діти часто вибирали інші види діяльності.

У цьому сенсі зовнішня мотивація (у вигляді винагороди, покарання, зарплата) зменшує внутрішню мотивацію -бо щось, що є поза нами стає поясненням про вжиті заходи.

Варто відзначити, що діти мають вроджену цікавість і бажання вчитися. Колись їх щось цікавить, або їм щось дуже потрібно, вони прагнуть до цього з внутрішньої потреби. Наприклад, якщо хочуть відкрити для себе все більше і більше світу, коли  вчаться ходити, падаючи неодноразово і не потребуючи додаткової підтримки. Вони хочуть, щоб їх зрозуміли, тому вони вивчають мову, якою спілкуються люди навколо них, щоб мати можливість висловлювати свої думки і бажання. Коли їх щось цікавить, вони задають багато питань, на які дорослі часто не хочуть відповідати.

В контексті вродженої цікавості і бажання дізнатися, досліджувати, вивчити, тобто внутрішньої мотивації, щодо розвитку і навчання варто зважати як на цю мотивацію впливають шкільні оцінки і коментарі, які є не чим іншим як зовнішньою мотивацією.

Несподівані наслідки нагороди.

Зовнішня мотивація несе певні ризики, не тільки зупиняє отримування задоволення від роботи або розваг, але і може змусити нас зробити щось з чим ми не згодні або на що не маємо бажання.

1. Я зроблю це для нагород, але без осуду.

Добре показує це експеримент зі студентами, які повинні були представити погляди всупереч своїм переконанням, виступаючи публічно перед великою групою інших студентів. Одній групі досить багато заплатили для вирішення цього завдання. Друга група отримала дуже мало або взагалі нічого. Наслідки були несподіваними. Виявилося, що для групи, яка була належним чином винагороджена – оплата стала поясненням виголошених поглядів – тобто студенти знали, що вони зробили це тільки для оплати, а їхні особисті погляди залишились незмінними. Друга група не знайшла достатньої підстави для своєї діяльності назовні, тому для того щоб вирішити внутрішній конфлікт (публічно проголошувати те, що я не згоден) – змінили свої особисті переконання, так ніби вони більш відповідали тому, що вони проголошували.

Тобто відсутність нагороди привела до того, що студенти зінтегрували суперечливі погляди з власними.Можна зробити висновок, що якщо ми хочемо, щоб діти прийняли якусь позицію за власну – нагорода чи покарання тільки ускладнить нам справу.

2. Можна, якщо мама не бачить!

Більш того нагорода або покарання – це зовнішня мотивація, працюють тільки тоді, коли вони видимі і актуальні. Дитина коли не бачать батьки  робить те, що заборонено, тому що не очікує на покарання. Вчиться лише стільки скільки потрібно, щоб добре написати контрольну, а потім більшість забуває  – бо знання лише засіб, щоб отримати хорошу оцінку і схвалення батьків або вчителів. Працівник виконує свою роботу тільки до такої міри, що, за його словами, відповідає сумі заробітної плати. Крім того, ні дитина, ні дорослий не будуть робити те, за що вони будуть винагороджені, якщо мають час для себе.

3. 3. Нагорода втрачає свою цінність.

Проблема з нагородою є також такою яка знецінюється, тобто маленьку дитину сьогодні можна переконати цукерком, але завтра вже вона може визнати, що однієї цукерки це замало для зусиль, яких від неї очікують, наприклад, відмова від цікавої гри. А коли буде підлітком, буде важко знайти нагороду, яка переможе навіть погіршуючи якість роботи.

Внутрішнє і зовнішнє керівнициво і, що чи хто контролює мене?

Нагорода пов’язана з так званим зовнішнім керівництвом або зовнішньою мотивацією. Це означає, що коли щось зовні, поза мною, здається вельми привабливим, щоб вжити заходів, – ви вживаєте їх, а коли немає таких стимулів – це не працює. Тобто інша людина може контролювати ваші дії і зробити так, що ви зробите щось для неї (іноді навіть проти себе), вибравши відповідну нагороду для вас.

Коли мені потрібна безпека, тому що не я маю стабільного фінансового становища, може змотивуюсь більшою готівкою. Якщо я не скаржуся на відсутність грошей, але не відчуваю себе загальноприйнятим, сильною мотивацією може бути схвалення, любов іншої людини, або загроза відмови. Коли інша людина попаде в різновиди винагороди, в наші поточні потреби або бажання є хороший шанс, що вона отримає від нас, те, що очікує.

Що може бути наслідком зовнішнього керівництва? Люди, які завжди якимсь чином винагороджується  можуть втратити свою власну ініціативу і взагалі не робити дії, які не приносять їм зовнішньої вигоди або захисту від втрати. Вони можуть також навчитись, як знайти пояснення своїх дій поза собою і втратити контакт з собою, з тим, що для них важливо.

Можна собі уявити, якою була б небезпечною ситуація, коли зовнішньокерована дитина, яка не знає, що для неї важливо, шукає підтвердження ззовні, коли вона зустрічається з пропозицією алкоголю, наркотиків або інших стимуляторів. «Спробуй – ти побачиш, як це дивовижно. Ти такий невдаха? Як не приймеш цього, ти не зможеш знами бути”.

Проблеми з похвалою.

Похвала – хоча часто говориться з найкращими намірами (на відміну від нагороди, яка зазвичай використовується в якості свого роду маніпуляцій, стимулів) може також нести ризик зовнішнього керівництва. Похвала, як це зазвичай розуміють часто зводиться, до оцінки іншої людини, або того, що вона зробила. „Ви дуже розумний”, „Гарна фігура”,” Відмінний дизайн, добре зроблено.”Таке твердження є варіацією вираження нагород, і тому пов’язано з ним подібними загрозами.

Похвала яка є одночасно оцінкою – яка відноситься до того, яким хтось є або якими є його справи становить подвійний ризик. По-перше оцінювальна похвала не передбачає будь-яких критеріїв оцінки, єдине джерело знань про критерії є справи (наприклад, проект або креслення). Тому, щоб збільшити свої шанси на похвалу особа бере за зразок дану справу, наприклад дитина малює одне і теж саме, що обмежує творчість.

По-друге,  оціночна похвала направляє людину (особливо дитину), на мислення про себе з точки зору стабільності, тобто який я являюсь, або не є, і я не можу цього змінити. Іншими словами, дитина, яка чує «Ти такий розумний» може народити  в собі переконання, що інтелект є те, що у вас є чи, або немає, а не навик, який може розвиватися. Часто хвалена в оціночний спосіб дитина може почати постійно шукати схвалення та підтвердження у дорослих зовні. Підтримання такого образу себе в будь-якій ситуації, є дуже важким і може привести до різних наслідків.

Це добре видно на прикладі експерименту, в якому діти розв’язуют математичні завдання. Після декількох виконаних завдань, дослідник хвалить дітей двома способами. В одній групі він сказав: «Добре розв’зали завдання тому,що ви дуже розумні», а в другій «Добре розв’язали задачу, вам потрібно було наполегливо над цим працювати.» Наступні етапи дослідження показали, що діти хвалені за те, що вони розумні частіше приймали, що інтелект є функцією постійною і незмінною, в той час як діти похвалені за зусилля, частіше вважали, що інтелект може розвиватися.

Які були подальші наслідки? Діти з акцентом на тривалість вибирали легші задачі для вирішення, в той час як діти з акцентом на змінність вважали за краще прийняти виклик складних завдань, які більш розвивають. Невдачі і труднощі, що виникали  при контакті з важкими завданнями підірвали довіру і впевненість у власних силах, у дітей, які визнали інтелегенцію за незмінну рису. Мотивація для підтримки і самозображення образу себе як розумного і здібного була настільки сильна, що призвело у майже 40% дітей з акцентом на стійкості інтелекту до завищення кількості балів, отриманих при дослідженні і брехні.

У дорослих, які сприймають свої якості, як фіксовані і незмінні, мотивацією приймання викликів або їх відкидання, може стати утримування сталого образу себе. Це є ще більш небезпечним, оскільки зображення можуть бути як позитивними, так і негативними. В результаті всіх видів оцінок, які ми чуємо від оточення, ми бачимо себе як людину, здібну, розумну, або навпаки – повільну і ту яка не може собі порадити. Іноді ми чуємо з вуст дорослого « Такий вже я є, цього не зміниш.» Деякі дорослі борються з труднощами підтвердження власного інтелекту і цінностей, які вважаються незмінними, вибираючи мало загрожуючі цьому образу заняття, або вдаються до брехні, коли цей образ може бути зруйнований.

Що потрібно зробити, щоб зміцнити внутрішнє керівництво?

Тепер, коли ми знаємо, що вид мотивації, зосередження на розвитку або стабільності, а також контакт з собою у дітей функціонує як у дорослих, то як «створити» внутрішньокерованих, орієнтовані на зростання дорослих?

1. Скеровуйте до внутрішнього – Коли ви бачите, що ваша дитина робить щось спонтанно, за своєю власною волею – утримуйтесь від нагород і похвал. Просто насолоджуйтесь видом, або, націльтесь на виявлення, що в ньому щось відбувається, наприклад вгадуючи почуття дитини при створенні чогось «Створюється враження, що малюнок дає тобі масу задоволення» або питати, «Як ти себе почував, коли будував цю вежу ? „
2. Говоріть про факти – Коли ви хвалите дитину не зупиняйтеся на „гарно”, ” чудово” дайте конкретну зворотню інформацію – що саме вас вразило, зробило на вас враження наприклад, «Ух ти, скільки кольорів тут, мені подобається. як ти поєднав їх один з одним „
3. Цінуйте зусилля і процес – вибирайте формулювання, які будуть підтримувати дитину в надії, що може змінюватися і рости те, що їй необхідне і те, що ефект не завжди найголовніше. «Це завдання виглядає на складне. Можливо, було потрібно багато часу.”
4. Давайте дитині вибір, завдяки чому буде в змозі виявити, що для неї важливо, що їй подобається і чого вона хоче.
5. Приймайте відмову. Коли ви про щось просите покажіть, що відмова також добре для вас. Дитина, яка дійсно вірить в те, що вона не буде покарана за відмову готова співпрацювати – саме тому, що це її власний вибір, а не тиск. Вона також вчиться співпраці з іншими, за внутрішніми мотивами.
6. Підтримуйте цікавість – це один з різновидів внутрішньої мотивації – «Я бачу, що ти дійсно зацікавлений, ти хочеш, знайти якусь інформацію про це?»
7. Заохочуйте до співпраці – щоб заохотити до співпраці і підтримати внутрішнє керівництво дайте дитині можливість спільного прийняття рішення, запитайте про те, яким вона бачить вирішення, шукайте разом, те що відповідає вам обом.
8. Вчіться у вашої дитини – створіть простір і час, в якому дитина вирішуватиме, чим хоче займатись і як це зробити. Як дорослі, ми часто маємо обмежений творчий потенціал, через різні принципи, правила і методи використання. Відкритість до пропозицій дитини без коментарів « Як це не робиться», «Це використовується для чогось іншого» підтримує розвиток цікавості і творчості, які є паливом для внутрішньої мотивації.